І знов кінець! Вісім днів ювілейного 25-го літнього пластового табору та 23-ї літньої школи українознавства, яких організатором є молодіжна орнагізація ПЛАСТ з частковою фінансовою підтримкою Фонду для підтримкм культури нацменшин КУЛЬТМІНОР, втекло як вода і прийшов той останній. Рано діти спакували свої речі і попрятали кімнати. Потім вже чекали на приїзд батьків. Завдяки пандемії коронавірусу закінчення табору було іншим як в попередніх роках. Учасники на цей раз не готовили велику програму для батьків. В ході святкового закриття табору ще здійснилося заприсяження юнаків, які успішно склали першу пластову пробу – Матуша Панчака, Маркуса Ґайдоша, Михайло Бережняк, Луції Пашмікової, Івани Галчікової, Петра Олексія Беґеніго, Самуела Войчіка та Олівера Леферовича. Після першої пісні «Ой видно село» ще прийшла несподіванка для головної організаторки Олени Догович. «Дорога наша тітко Оленко! На першій фотці в нашій фотоісторії літніх таборів ми Вас бачили, як в 1991 році готуєте дарунки для учасників першого табору в Миковій. І в цьому році ви вже 25 раз були для дітей, але і для нас нашою таборовою мамою. Мамою, яка все чудово підготувала, мамою, яка довгі місяці перед приїздом всіх нас до тимчасової домівки ночами не спала, та і в цих нелегких часах робила все для того, щоб ми так як в попередніх роках прожили чудових дев’ять табоpових днів. Навіть не можна словами виразити нашу вдячність за все. Хоч ми, як справжні діти, часом і не слухняні, виправдайте нас. Прийміть від нас на знак нашої пошани до Вас і на знак нашої безмежної подяки цей букет квітів і дрібний подарунок. Бажаємо Вам головне міцного здоров’я, щоб ще дальших 25 таборів ви могли бути нашою таборовою мамкою,» подякував іменем цілої булави Богдан Довгович. Тітка Оленка після того подякувала батькам за те що довіряють організаторам, і дають своїх дітей д в поодинокий табір і літню школу українознавства, головною метою яких є наблизити до дітей тисячолітні традиції Русинів-Українців , та і навчити їх азбуку і виховувати до того, щоб і вдома почали з батьками говорити мовою своїх предків. В кінці коротенького прощання з табором ще прозвучали улюблені пісні, розлетілися цукорки. Прийшло прощання, обняття, часом і дрібна сльоза і від'їзд у домівки з обіцянкою, що через рік знов зустрінемося.

ФОТОҐАЛЕРЕЯ